– Вам що, собака дорожче внуків? Раз так, то ви їх більше і не побачите!

У мене завжди були дуже хороші стосунки з мамою, іноді я могла їй розповісти навіть те, чого не говорила подругам. Моя мама дуже самостійна і вольова людина і я в неї цього навчилась.

Коли я вийшла заміж, то у мене були свої накопичені гроші, в чоловіка також. Замість пишного весілля і подорожі, ми оформили іпотеку на трикімнатну квартиру. Батьки чоловіка нам також подарували трохи грошей і ми змогли зробити ремонт. Ми з чоловіком багато працювали, шукали підробітки та виплатили іпотеку з чотири роки. Потім я завагітніла і в нас народились дочки – близнюки. Зараз вони вже ходять в садок, а я повернулась на роботу.

Мій брат з дружиною і дітьми жили у моєї мами. Щороку, в травні, у сім’ї брата велике свято – мама їде жити на дачу, до пізньої осені. У мами є собака – Кузьма Петрович, скорочено – Кузя. Зазвичай мама забирала Кузю з собою. Але собака зовсім старенький став – п’ятнадцять років йому, а для собаки це вже похила старість. Цього року Кузя залишився вдома, під наглядом мого молодшого брата і його дружини, яка ненавиділа Кузю з першого погляду.

Дружина брата, Оксана, кілька разів намагалася умовити мою маму віддати собаку в притулок або приспати. Не знає Оксана, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять і дуже образилася на відповідь мами:

– Він – член моєї сім’ї. Ти ж нікого зі своїх родичів в старості НЕ поведеш приспати? Чому я повинна?

Так ось, мама поїхала, Оксана одразу розцвіла – кілька місяців жити без нагляду ненависної свекрухи, що ж може бути краще? Оксана вважає, що моя мама її спеціально гнобить, але, чомусь, і далі продовжує жити в маминій квартирі, навіть не заїкається про знімання або іпотеку.

Мама випадково забула банки вдома. Вона попросила сина привезти їй забуту сумку.

– Мамо, чому я? – закотив очі брат.

– Ти – головний їдець! Як готову консервацію їсти – ти найперший. А як банки відвезти, то чому я?

– Мене Оксанка з’їсть і не подавиться, ти ж знаєш. Таню попроси. – відмовився брат.

Мама подзвонила мені та попросила привезти сумку з банками. Я трохи не розуміла маму – все одно вони їй знадобляться не скоро. Але ось їй потрібні були ще вчора. Я зітхнула, викроїла вільний вечір, поїхала до брата за банками. Я планувала поєднати приємне з корисним: і банки мамі відвезти, і в лазні у мами попаритися зі своїм сімейством. До брата вирішила піднятися одна, сумка, я сподівалася, що не дуже важка – впораюся.

Зайшла в під’їзд і обімліла: між першим і другим поверхом, біля батареї, була обладнана лежанка. І спав на лежанці Кузя. Почувши знайомий запах, а може – почувши знайому ходу, Кузя спробував радісно замахати хвостом. Сил встати на лапи у нього не було.

– Кузьма Петрович, а ти як тут опинився? Пішли, віднесу тебе додому. Я акуратно взяла на руки худесеньке тільце пуделя і піднялася на третій поверх. Постукала я ногою, каюсь – руки були зайняли. Відкрила мені Оксана. Побачивши Кузю у мене на руках, вона розкричалася:

– Ти навіщо сюди цю шавку принесла? Поверни назад, де взяла! Він паскудить! У квартирі смердить! І взагалі, раз така жаліслива, до себе забирай!

Вона виставила в під’їзд сумку з банками й зачинила двері. Я забрала Кузю в машину, потім повернулася за банками, паралельно дзвонячи мамі.

– Як – в під’їзді? Вигнали? Безсоромні! Залишила їм найдорожче. Не треба мені банки везти, я сама заберу, ввечері приїду. Візьми Кузю до себе, прошу тебе, я приїду – заберу! – мама плакала від жалю до свого улюбленця.

Мама, приїхавши, насамперед виставила Оксану. Брат спробував заступитися за дружину:

– Мамо, ну куди ми підемо? В нас грошей немає! Подумаєш – собаку в під’їзд переселили, все-таки не на вулицю!

– Куди ви підете? Так он – в під’їзді лежанка лежить, там і розташуйтеся! Ви живете в моєму домі, ні копійки не сплачуючи ні за що! На всьому готовому! Я просила про одне – доглянути за моєю собакою! Твоя дружина його вигнала з мого дому! Ось буде у вас своя квартира – робіть що хочете! – кричала мама.

– Вам що, собака дорожче внуків? Раз так, то ви їх більше і не побачите! – обурювалася Оксана, що не бачила за собою ніякої провини.

– Нічого страшного, якщо ти так вирішила – так тому і бути. Зрештою, внуки у мене є не тільки від сина. – не піддалася мама на шантаж. – А вигнати чужу хвору стару тварину з чужого дому – не дуже шляхетний вчинок.

Потім брат з Оксанкою і дітьми до мене припхалися. З порога почали кричати:

– Нас через тебе твоя ненормальна мати вигнала, знімати у нас грошей немає. Так що жити ми будемо в тебе!

Так-так, на думку Оксани я повинна була забрати собі Кузю або здати в притулок, а не дзвонити мамі. Я їх теж не пустила – навіщо мені такі нахабні родичі. Я просто їм допомогла – подзвонила знайомій, яка здавала студію і брату з дружиною пощастило – вона виявилася вільна. Ще вдалося домовитися про відстрочку платежу за оренду.