Почалася ця історія кілька років тому – син надумав одружитися. Привів додому дівчину, сказав, що це наречена. Майбутня невістка мені відразу не сподобалася, вела себе зарозуміло, до мене не зверталася зовсім

Зазираючи у минуле я не бачу радості в своєму житті. Зараз я навіть не знаю вже, до кого звернутися зі своїм душевним смутком, тому пишу вам, нехай читачі зроблять висновки і не повторять моїх помилок.

Почалася ця історія кілька років тому – син надумав одружитися. Мою думку враховано не було – привів додому дівчину, сказав, що це наречена. Майбутня невістка мені відразу не сподобалася, вела себе зарозуміло, до мене практично не зверталася зовсім, якось ніби ігнорувала вона мене. Вела себе так, наче мене й не було поряд. Син теж швидко змінився на очах – раніше виявляв мені більше поваги, а після одруження з тією жінкою у відповідь на мої розмови буркне щось під ніс, і на тому все, що я чула від нього.

Весілля справили не гірше, ніж у людей, на це пішли всі мої заощадження за багато років. Чоловіка давно у мене немає, тому вирішили, що молоді поки поживуть у мене, потім підшукають квартиру, щоб самостійно проживати. Пішли від мене всього через місяць – невістка заявила, що жити зі мною не хоче, хоча я догоджала їм у всьому – готувала, прала, прибирала за всіма.

Прожили мій син зі своєю дружиною рік на орендованій квартирі, а потім почали натякати мені, що пора про поповнення в родині подумати, а ось куточка свого у них немає – відкладених з весілля грошей і трохи накопичених коштів на своє житло не вистачало. Я вже немолода, недуги обсіли, пенсії ледве-ледве на найнеобхідніше вистачає, але намагаюся відкласти хоч трохи, щоб допомогти синові. Онуків я очікувала з нетерпінням, дуже вже хотілося поняньчитися на старості років, послухати дитячі голоси в порожньому та похмурому будинку, я прамо жила лише мріями цими.

Були якось син з невісткою в гостях, почали натякати на продаж дачі – що саме такої суми, яку вийде за неї отримати, не вистачає їм щоб купити квартиру. Дача у нас велика, чоловік раніше на керівній посаді працював, встиг задовго до того, як його не стало вибудувати великий будинок на мальовничій ділянці біля лісу, поряд з невеличким озером. Я там щоліта проводжу весь свій час, городик висаджую, сад хороший біля будинку, йому вже багато років, дерева дають дуже гарні та рясні плоди. Свої овочі, консервація – непогана підмога, не доводиться витрачатися на продукти, маю все своє, домашнє, а купую лише найнеобхідніше, так і копійку якусь можу відкласти.

Про продаж дачі я навіть думати боялася, адже це єдине, що залишилося, як спогад про мого коханого чоловіка, який він мені залишив. Не погоджувалася я, але невістка надала єдиний аргумент – народжувати не буде, поки не з’явиться своя квартира. Посварилися навіть, майже місяць не дзвонили мені і не приїжджали.

Думала я, думала, поплакала, і зважилася – продам, нехай молодим буде добре. Приїхали в той же день, коли повідомила їм про своє рішення. І невістка добра така була, і син спілкувався зі мною, як колись у старі добрі часи, наче між нами не було й непорозумінь ніяких. Самі продаж організували, покупця так швидко за три дні знайшли. Грошей я навіть не побачила, ні копійки не взяла. Згодом діти і простору квартиру купили, а мене навіть на новосілля не запросили. Дзвінки від них припинилися зовсім, коли я дзвоню, відповідають на питання тільки «Так» або «Ні», ось і все наше спілкування з ними. Коли запитала про онуків, невістка навіть засміялася – типу, молода ще вона дуже зараз, рано їй народжувати поки, кар’єру зробити потрібно спершу і пожити в своє задоволення.

Сиджу тепер сама і плачу – ні сім’ї, ні дачі, ні онуків. Ось порадьте – що мені тепер робити? Як повернути прихильність єдиних рідних людей?

Я не розумію, чим я могла завинити перед ними, коли все робила для них, все віддала, що мала. А ще старість попереду, а у мене за душею ні копійки немає, а життя зараз таке важке.