Після роботи стомлена, з гулькою на голові, джинсах і светрі я поїхала до подруги в гості, а потрапила на справжнісіньке весілля. «Гроші з Тундрою порахували, нам вчора надарували майже 140 тисяч. Повернемося не за тиждень, а за два. Не сумуй!» – отримала повідомлення зранку

– Ін, я не зможу в п’ятницю, давай в суботу? Після робочого тижня хочеться додому доповзти і стати людиною-лінню. – заканючила я, зателефонувавши подрузі.

В гості вона нас з Дімою покликала за два тижні до дня x. Але шеф лютував, роботою з ніг до голови завантажив, так за кілька днів до передбачуваного походу в гості я здулася і бажання кудись їхати зникло.

– Зберися ганчірко! – почула я добру відповідь подруги. – Юль, ти повинна, ти повинна бути у мене 15 вересня, щоб як штик! І чоловіка не забудь: без нього не пущу! До столу нічого не купуй, нічого не потрібно.

– Ага, я до тебе ще й з порожніми руками прийти повинна?

– Що принесете, те з собою загорну. Я все сказала. І спробуй мені тільки не з’явитися! Ображуся. Все зрозуміла?

– Зрозуміла, – важко зітхнула я. Інна, вона така, з нею не посперечаєшся. Пре, як танк, на всіх парах до своєї мети. З тих пір як вона з’їхалася з Мишком, або Тундрою, як вона його ласкаво називає, бачитися ми стали рідше. Але якісніше: Тундра ідеально вписався в нашу компанію, він навіть став частим відвідувачем нашого гаража в компанії мого Діми. Виходить, Тундру я знаю два роки. Коли Інна його так представила, я була здивована.

– Міша, Мішка, мішка на півночі, північ, на півночі що? Правильно: Тундра! – розжувала мені Інна свій логічний ланцюжок.

Міша з прізвиськом не сперечався, махнув рукою: чим би Інна не тішилася. Ми разом відзначаємо Новий рік, 8 березня і дні народження. Правда, забігаючи наперед скажу, в цьому році не вийшло одного зустрітися, але на Новий рік ми обов’язково зберемося у нас вдома.

П’ятниця, п’ятнадцяте. Чоловік забирає мене з роботи, ми через магазин їдемо до Інни і Тундрі.

– Додому треба заїхати? – питає Діма.

– Навіщо?

– Що ви там зазвичай робите, коли в гості збираєтеся? Губи нафарбувати, волосся розчесати, сукню одягти?

– Ні, я втомилася. Інна мене сьогодні витягнула з дому за допомогою шантажу, нехай весь вечір дивиться на моє втомлене обличчя і джинси зі светром! – урочисто повідомила я чоловікові.

З тортом, пляшкою вина і фруктами ми під’їхали до будинку Тундри. Вийшли з машини, подзвонили в домофон і піднялися. Двері квартири нам відкрила задоволена Інна у весільній сукні.

– WTF? – моє здивоване обличчя треба було бачити.

– Ми одружилися! – заверещала подруга і почала одночасно мене обіймати і пхати мені під ніс обручку на своєму безіменному пальці.

– Вітаю! – кивнув Дімка Інні і просочився повз нас в квартиру. Пристрасті вляглися, коли Тундра став на захист своєї дружини, якій я поривалася повидирати патли за замовчування такої події.

– Ми вранці відлітаємо у весільну подорож. Вирішили не витрачатися, тільки після РАЦСу в студію заїхали, пофоткались на пам’ять. Плаття і костюм напрокат взяли. До речі, піду, перевдягнусь, щоб вином не заляпать – тараторячи, Інна зникла в кімнаті.

– Ну що, з вступом тебе в ряди одружених! – Діма потиснув руку Тундрі. – Чувак, прости, ми без подарунка. Не знали.

– Ніхто не знав, – махнув рукою Міша, – ми батькам тільки сьогодні вдень подзвонили, відразу після РАЦСу. Мої нормально поставилися, у Інни мама так кричала, що я в трьох метрах від неї стояв і все чув.

– Так, її мама – це щось. – згадала я Елеонору Матвіївну: владна, наполеглива тітонька, яка норовить нагодувати всіх на своєму шляху.

Інна повернулася в джинсах і футболці. Ми з подругою пішли на кухню, різати бутерброди, наші чоловіки залишилися у вітальні. Стіл був готовий хвилин через 30, ми тільки сіли, взяли по келиху в руки, як пролунав дзвінок домофону.

– О, ще хтось буде? – радо запитала я.

– Ні, – відповів Міша. Інна зблідла і пішла відповісти на домофон, повернулася вона через кілька хвилин і в паніці пропищала: – Мама приїхала!

Поки гостя піднімалася, в квартирі панувала тиша. Дзвінок в двері вдарив по нервах. Тундра пішов зустрічати тещу. Судячи по звуках з передпокою, прийшло чоловік 10. У підрахунках я помилилася, треба визнати: гостей стало більше. Серед прибулих були: батьки, дядько і сестра Тундри, Елеонора Матвіївна зі своїм четвертим чоловіком, двома сестрами та їх дорослими дітьми.

Тундра покликав Діму йому допомогти: гості принесли з собою їжу. Багато їжі. Контейнери з салатами і запеченою картоплею, риба копчена і солона, м’ясо і ковбаси декількох видів, ціла головка сиру і ящик шампанського. Одна з тіток Інни тягла у вітальню розтяжку: «Ах, эта свадьба!»

– Твою ж дівізію … – тихо лайнулася Інна і пішла зустрічати маму.

Якщо коротко: весілля вдалося. Правда, бійки не було. Зате були танці, фото з нареченою, спеціально переодягненою у весільну сукню, і дурні конкурси. Вранці Інна з Тундрою мало не проспали свій рейс. Незадовго до вильоту подруга написала мені смс: «Гроші з Тундрою порахували, нам вчора надарували майже 140 тисяч. Повернемося не за тиждень, а за два. Не сумуй!»

Ось так наш похід в гості обернувся відвідуванням справжнісінького весілля. Але за мовчання Інна у мене ще потанцює, чесне слово.