Невдовзі Зоя вийшла заміж за Артемового брата Василя. Доля дуже цікаво привела її до рідних людей

Повороти долі… інакше це ніяк не назвеш. Коли все нарешті закінчилося, Зоя зрозуміла, чому всі ці події відбувалися саме з нею.

В той день Артем поспішав. З того поспіху ненароком зачепив дівчину, яка йшла назустріч. За матеріалами.

– Вибачте, – промовив спересердя, та, глянувши їй в очі, раптом стрепенувся:

– Зойко, це – ти?

– Ні, я не Зоя. Я – Оля, – перелякано покосилася дівчина на незнайомця.

– Не говори дурниць, я тебе впізнав. Твоє фото – в Інтернеті й тут, в дійсності – копія… Так що, мене не обманеш… Але я зараз поспішаю, тож давай зустрінемося ввечері і про все-все поговоримо.

Олі стало так цікаво, що вона погодилася на зустріч з цим самовпевненим хлопцем. Хто він? І чого хоче від неї? Загадка та й годі.

«Він мене з кимсь переплутав. А, може, я схожа на його знайому? Видно, що так». Але симпатія до цього незнайомця брала гору, тож вони зустрілися ввечері, як було домовлено.

Артем розповідав про себе і часто повторював:

– Та про це ти, напевно, знаєш. А я про тебе не все знаю, хоч ти мені теж писала.

Оля лише усміхалася і слухала. Бо про нього зовсім нічого не знала, та й він про неї теж.

Але розмова тривала.

– Я тут вчуся на медика, – нарешті зважилася Оля.

– А-а-а. А мені ж писала, що працюєш швачкою.

– Можливо, ваша подруга дійсно – швачка. Але не я. Адже мрію рятувати хворих людей.

– Гарну професію обрала. Маєш чим пишатися. А скільки тобі ще вчитися? Якщо останній курс – давай подумаємо про наше одруження, адже знайомі вже два роки. Хоча по Інтернету, але ж – знайомі. А це вже тривалий час. Не люблю так довго комусь голову морочити. А сьогодні – ця зустріч. Я просто голову втратив. Ти, дійсно, дуже вродлива, – він взяв Олю за руку і вони глянули одне одному у вічі.

– Так, я вчуся на останньому курсі. І наша зустріч мене вразила. Як скажеш, так і будемо діяти. Хіба ж я проти? А ти як опинився у цьому місті? – Оля увійшла в роль нареченої.

– Я – у відрядженні. Викладаю в інституті. Сама розумієш: професія непогана. Та й грошенята водяться. Робота – легка. Читаю лекції студентам. До когось доходить, а комусь – нецікаво. Та мені однаково.

Наступного дня Артем поїхав, а Оля залишилася вчити медицину.

«Якусь кралю, напевно, прирівняв до мене. Але й нахаба! – сердилася дівчина. – А на вигляд симпатичний і вчений. Непогана кандидатура».

Також дівчина розмірковувала: «А хто вона, та швачка, про яку Артем говорив? Десь же вона є».

Артем увійшов в Інтернет і побачив фото Зої. Усміхнувся.

– Зоє, як тобі наша зустріч? – написав.

– Яка зустріч, Артеме? Ти про що? – не зрозуміла Зоя.

– Ти, видно, дуже закохалася в мене, що пам’ять втратила. Я обдумую дату нашого весілля, моя любове.

– Так зненацька? Я такого рішення не чекала, – схвильовано написала Зоя.

– Чому зненацька? Ти мені голову не мороч. До зустрічі.

Зоя від несподіванки не знала за що братися. Невже він, справді, про неї думає і хоче одружитися. Вона почувалася піднесено. Навіть колеги на роботі здивовано поглядали на неї. Усе вирішувалося так, як вона запланувала. Має улюблену роботу – шиє дитячий одяг. А тут ще й жених підбиває клинці. Чом не радіти?

…Весілля з Олею-Зоєю відбулося у жовтні. Артем і Оля були щасливі. У них народився хлопчик. Жили в Артема і саме там Оля познайомилася з його давньою подругою – Зоєю.

Побачила її фото в Інтернеті.

– Боже, як схожа на мене! – не повірила своїм очам.

– Ви – Зоя? – поцікавилася в дівчини.

– Так.

– А я – дружина Артема. Вибачте, що так сталося. Приїдьте. Даю вам нашу адресу. Я розповім подробиці.

– Ви – його дружина? А він обіцяв зі мною одружитися.

Усмішка зникла з дівочого лиця.

…І ось – дзвінок у двері. Відчинив Артем. Його пройняв якийсь несамовитий острах. На порозі дому стояла Зоя. Нічого не розуміючи, запитав:

– Ви до кого?

– Я до вашої дружини, Артеме. Я – Зоя, яку ви обманули і покинули.

За спиною Артема стояла Оля. Чоловік, зиркаючи то на неї, то на Зою, остовпів.

– Які схожі риси обличчя! – схопився за голову Артем. – Ви що, може, сестри?

Оля його перебила:

– Заходьте у кімнату, Зоє. Я хочу ближче познайомитися.

З їхнього спілкування з’ясувалося, що Зоя була сестрою-близнючкою Ольги, яку мама чомусь залишила у дитбудинку. А вдочерили її інші люди.

Коли Зоя і Оля стали перед своїми батьками, мати ледь втрималася на ногах, побачивши двох своїх доньок, схожих, як дві краплі води. Вона попросила вибачення в однієї з них за те, що була змушена саме так вчинити в молодості, бо не могла виховувати їх обох. А тепер рада, що в Олі з’явилася сестра.

Оля ж вибачалася перед Зоєю, що її хлопець одружився з нею. Артем ніяково опустив голову. Зоя вже не ображалася на Артема, бо раділа від того, що взнала так багато і про свою біологічну маму, і про рідну сестру.

Невдовзі Зоя вийшла заміж за Артемового брата Василя. Весілля було досить цікавим для всіх. На ньому веселилися і рідні Зоїні батьки, і прийомні, сестра Оля з племінником Тарасом. І, навіть, її «жених» – Артем, який став свідком такої непростої сімейної історії.

Оксана Кишканюк.