Мама нареченої сама з підносом по гостям пішла, подарунки збирати. У кожен конверт заглянула, всіх, хто мало поклав присоромила. А потім почалося веселе життя, ну і витримав молодий не довго

Ми в гуртожитку студентському жили 5 років втрьох, я, Люда і Женя. З Женею ми були завжди подругами, а Люда … Вона зовсім інша була. Жадібна. Переказ від батьків отримає, попросиш зайняти 200 гривень до стипендії, а вона і почне канючити: – Ой, а у мене немає, ти коли ще мені віддаси, а на що я жити буду? І це стосувалося всього: зошитів з лекціями, крему для рук. При цьому вона сама чужим користуватися не соромилася зовсім.

Її улюбленим словом було: халява. Та ще й повчала нас з Женькою: – Ви жити не вмієте, я ось зараз піду до дівчаток з мехфаку, вони саме в цей час вечерю готують, посиджу, поговорю і повечеряю на халяву. Або так: – Маринка купила туш, а у неї алергія, ну я і випросила собі, на халяву.

На харчування з нами вона грошима не скидалася, норовила прожити на свою улюблену халяву, в загальному, неприємна дівчина. Закінчили ми інститут, так вже вийшло, що заміж ми з Женькою вийшли майже одночасно за двох кращих друзів, а Люду на час просто випустили з уваги.

Виникла знову вона в нашому житті через 2 роки. У мого чоловіка брат був двоюрідний, вгадайте, з ким він одружитися зібрався? Правильно, з Людмилою. Сукню весільну вона випросила у мене. Тобі ж не потрібно вже, а мені на халяву зійде, ну і що, що обтягла. Сидить як на барабані? Задарма ж, нормально!

На весілля ми прийшли сім’ями, так там був прямо концерт: мама Люди (стало зрозуміло, в кого вона така), сама з підносом по гостям пішла, подарунки збирати. У кожен конверт заглянула, всіх, хто мало поклав присоромила. Так було ніяково.

Ну ладно, одружилися, стали жити. Чоловіки тісно між собою спілкувалися, ну і нам волею-неволею довелося. Літо ж, вирішили в вихідний на пікнік поїхати. Домовилися, з нами ще одна парочка була, разом 8 осіб. Заздалегідь вирішили, з кого салати, з кого пиво, з кого м’ясо. Щоб порівну і не образливо було нікому.

Приїхали, стали розвантажувати харчі. Люда з чоловіком мали взяти лимонад і курячі крильця. – Ой, а я все вдома залишила. Ну і нічого страшного, тут всього як багато, нам вистачить! І кожен раз, як збираємося всі разом, відбувалося все за сценарієм. Люда змахне ручками і починає журитися: – Вдома залишила, забула на столі, не забрала від свекрухи і так далі. Не, ну, а чо? Халява .. Все в її манері.

Брат чоловіка червоніє, мнеться, потім мужикам зізнався, що дружина свідомо не дозволяє йому нічого купувати, мовляв, навіщо гроші витрачати, всього понавозять, всього вистачить. Вирішили ми її провчити, вже на початку осені справа була. Вирішили зібратися відпочивати у знайомих на дачі, домовилися заздалегідь, розподілили, хто і що бере. Але ми з Женькою приїхали раніше і все вивантажили. Люда з чоловіком під’їжджають, як завжди Люда лізе в багажник і вигукує: – Ой, а я думала це ти (чоловік) пакети завантажив? Знову вдома залишилися.

– Не біда, – кажу, – ми теж сьогодні без усього, тут магазин є, скинемося зараз і все, що потрібно купимо. Люда почервоніла і почала відмовлятися, що грошей не взяли, що не розраховували, а потім і зовсім заявила: – Нас же на дачу кликали, а раз в гості, треба гостей і годувати. Я скидатися не збираюся. Краще додому повернуся.

Ну і йди, думаємо, ніхто не тримає. Люда до чоловіка: поїхали, а він відмовився. Довелося Людмилі на електричку топати. Брательник чоловіка з нею через три місяці розлучився. – Не можу, – каже, – з такою скнарою жити. Вона ж і вдома так себе поводе. Живемо у матері моєї, так вона за вечерею рахує, скільки моя мати шматків хліба взяла, скільки котлет собі поклала.

Ось пораділа за родича і судорожно в розумі перебираю, а хто з друзів або знайомих чоловіка ще не одружений, щоб знову в Люду не вскочити!