Коли на Великдень донька не приїхала додому, Катерина не на жарт розхвилювалася. Галина сказала, що є робота, яку вона залишити не може. Але плітки в селі поширюються швидко, то ж дійшла до Катерини чутка

Катерина старанно готувала страви до святкового столу з самого ранку. Вчора навіть в обласний центр поїхала, щоб прикупити трохи продуктів. Це ж не що-небудь, а ювілей. Свої 70 років Катерина хотіла зустріти з найріднішими людьми – запросила двох синів з невістками і внуками, не забула і про і зятя, який останнім часом став їй, як рідний син.

З чоловіком Степаном Катерина прожила 40 років, нещодавно чоловіка не стало. Трьох дітей виховали. Старші сини – Остап і Матвій одружилися в сусідньому селі, живуть добре. Золоті руки у них, тому і будинки добротні собі збудували, і родини свої забезпечували. Тішилася Катерина, що таких гарних синів виховала.

З невістками зустрічалася рідко, лише по святах. Тому і відносини з ними були звичайними. Залишилася вдома, біля батьків, молодша донька Галина. Галинка була пізньою дитиною, то ж вся любов батьків дісталася їй. То ж виросла егоїсткою, яка завжди робила все по-своєму.

Катерина не раз думала, що краще б біля неї хтось з синів залишився. Бо донька частенько своїми витівками влаштовувала їй веселе життя. То школу ледве закінчила, то з технікуму її вигнали. Найбільше Галина вразила батьків, коли сказала, що виходить заміж за Івана.

Іван, хоч і був непоганим хлопцем, але ж абсолютно без нічого, бо сиротою ріс. Спочатку жив в інтернаті, а потім, після закінчення, його забрала рідна тітка до себе. Не тому, що сильно любила племінника, а тому, що мала в домі дешеву робочу силу. Що Галина знайшла в Іванові, Катерині було не зрозуміло. От скільки багатих хлопців звертали на неї увагу, а вона вибрала його. Не поганий він, але ж бідний.

Весілля доньці Катерина зробила за свої гроші, прийняла зятя-сироту до себе додому. І хоч спочатку була проти, то з часом Катерина дуже полюбила зятя за його добру душу і золоті руки. Іван для Катерини став сином, не було жодного разу, щоб він її не послухав. Разом добудували ще дві кімнати, порядок на подвір’ї зробили. Тішився і Степан, бо ж яка підмога прийшла, вони з Іваном все завжди робили разом.

Та й було для кого старатися – у Івана і Галини народилося двоє синів. Як тільки молодшому сину виповнилося три роки, Галина заявила, що їй мало грошей і вона їде в Польщу на заробітки. Чоловіка і дітей лишила на Катерину, мовляв, не пропадуть. Спочатку гроші якісь присилала, а потім перестала.

Коли на Великдень донька не приїхала додому, Катерина не на жарт розхвилювалася. Донька сказала, що є робота, яку вона залишити не може. Але плітки в селі поширюються швидко, то ж дійшла до Катерини чутка, що донька в Польщі іншого має. Спочатку Галина все заперечувала, а потім зізналася мамі, що любить іншого і йде від Івана. Обіцяла дітям допомагати.

Мамі вона порадила вигнати зятя. Але зробити цього Катерина не посміла, адже куди вона сироту випровадить – на вулицю, чи що. От так і залишився Іван біля Катерини. А коли Степана не стало, взяв всі чоловічі обов’язки на себе.

Так і прожили 7 років, діти вже в школу пішли. Галина в село не приїжджає, лише зрідка телефонує. Там, в Польщі, вона народила ще одну дитину. Гірко було Катерині, що таку доньку виховала, але добре, що хоч з зятем пощастило.

Катерина пригощала дітей і внуків смачними наїдками, хвилювалася, чи все смачно приготовано. За столом зібралися лише найрідніші. І тут до слова встав старший син, Остап. Привітав маму, а далі сказав, що пора подумати про чесний розподіл майна між дітьми. Є будинок, город, то ж поки мама жива, має справедливо розпорядитися своїм добром.

Катерина не чекала такого повороту і чесно зізналася, що давно подумала про це і вирішила все залишити Іванові. Він її опора, і він догляне її в старості. А потім все майно внукам перейде.

Остап і Марко встали з-за столу і дуже ображені поїхали додому. Сказали, що тепер маму і знати не хочуть. Як вона могла віддати все чужій людині.

А Катерина щиро дивується, на що образилися діти. У них же все є. Навіщо їм ще її хата? Та й забули вони про маму, якщо чесно. А Іван сирота, йому нікуди йти. І коли вона занедужала, саме Іван, а не сини чи невістки, виходжував її. А зрештою, це її право – вирішувати, кому все дістанеться.

Олеся Біла.