– Йди, – сказав чоловік, – прямо зараз збирайся і йди. Що там у тебе є? Халат і тапки, куртка і джинси? Так і бути, забирай. А діти залишаться зі мною. Вже я доб’юся, щоб тобі вони не дісталися.

Найстрашнішим кошмаром деяких жінок, що живуть в несправжньому шлюбі і причиною, по якій вони залишаються в цих відносинах, є фраза чоловіка: «відсуджу у тебе дітей». Особливо, якщо чоловік владний, а у жінки за душею – ні роботи, ні житла.

– Заміж я вийшла дуже рано, – розповідає Юля, – у 18 років. Сама я родом з великої сім’ї, але дуже неблагополучної. Батьки любили випиваьт, за тим, як ми росли, ніхто не дивився. Так що зупиняти і попереджати мене було нікому.

Підсумком такого батьківського потурання стало те, що старша сестра Юлі теж вийшла заміж рано, тепер веде таке ж життя, як і батьки. Разом з чоловіком.

Двоє братів уже не раз відвідували поліцію, а батьки, пропив остаточно квартиру, опигилися в селі де і пропали.

– Я спочатку вважала, – визнає Юля, – що мені пощастило. Чоловікові в рік нашого одруження було 30 років. Самостійний чоловік, інтелігентна сім’я, навіть житло своє у нас було. Нехай і однокімнатна квартира, але жили окремо. Ігор працював юрисконсультом на заводі, батько у нього був військовий пенсіонер, мама теж працювала по юридичній частині. Ще сестра була, моя ровесниця.

Юлю в сім’ю «взяли», правда, не втомлювалися нагадувати про те, з якого болота її витягли, щоб місце своє знала, чоловіка цінувала і берегла. В гостях на святах вважали за випивку, нагадуючи жінці, що у неї спадкова тяга. Хоча вона була абсолютно байдужа до міцних напоїв, так і незабаром після весілля Юля вже чекала дитину.

– Власне, – каже Юля, – як ми жили у чоловіка в квартирі, нікого особливо і не хвилювало. Не приходили, не перевіряли, не читали мораль. Мені цієї моралі вистачало і вдома. Ігор постійно мене критикував: то недостатньо чисто, тобто перше, друге, а де компот? Те сорочки випрасувані не так.

– Ти сидиш вдома і не працюєш, – вичитував дружину Ігор, – я для чого тебе заміж брав? Чим ти займалася весь день? І не треба звалювати на дочку, я ж бачу – вона спить. Нормальні жінки все встигають, тут тобі не батьківський хлів.

Те, що дочка тільки перед приходом батька заснула, його не хвилювало. Загалом, як це буває, загнав дорослий чоловік дружину під лавку, користуючись тим, що і піти, і поскаржитися їй не куди, що у неї немає роботи, житла.

– Через два роки після дочки народився син, – каже Юля, – батьки Ігоря все збиралися продати свою троячку і купити синові квартиру побільше. З кредитом зв’язуватися мій премудрий чоловік не хотів: це ж все одно буде спільно нажите майно. Так і говорив:

– Ти на моїй шиї сидиш, а якщо щось трапиться – ось ти вже і власниця половини двушки? Ну вже ні. Я вирішу наш житлове питання по-іншому.

Але не вирішив. Сестра вийшла заміж і прийшла жити до батьків, стало не до продажу: діти у сестри пішли. І Юля з чоловіком і двома дітьми залишилися в однокімнатній. Після того, як синові виповнилося 3 роки жінка хотіла піти працювати, щоб хоча б грошима Ігор її не докоряв, але чоловік був проти.

– Мої діти потребують догляду, – повчально казав він дружині, – що ти за нікчемна мати, яка готова віддати їх в дитячий сад. Тобі грошей не вистачає? Треба бути економнішою, я працюю, а ще збираю на квартиру побільше.

Гроші Юлі видавалися строго під звіт. Обгрунтованість витрати кожної копійки треба було доводити. Закінчився її терпець через гребінця, який вона посміла собі купити.

– На салони грошей не було, – каже жінка, – росла коса, вона у мене з юності густа, ось і зламала гребінець. А купивши новий, отримала прочухана. За цю косу чоловік мене і насварив.

Такого ставлення Юля вже не стерпіла і сказала, що піде. Куди завгодно, але від нього. Дітям було 6 років і 4 роки відповідно.

– Йди, – сказав чоловік, – прямо зараз збирайся і йди. Що там у тебе є? Халат і тапки, куртка і джинси? Так і бути, забирай. А діти залишаться зі мною. Вже я доб’юся, щоб тобі вони не дісталися.

Юля, може і пішла б на задній хід, але чоловік викинув її на сходову клітку з пакетом і двері закрив. І по суду легко довівши, що у Юлі немає умов для того, щоб ростити дітей, було визначено, що син і дочка залишаються з батьком, а Юля зобов’язана платити їм аліменти.

Найголовніше, що не пропала жінка. І аліменти платила, і на ринку торгувала, і підлоги мила в магазині за можливість ночувати в підсобці.

– А потім зняла кімнату, – згадує Юля, – почала гроші збирати. Влаштувалася на офіційну роботу, попутно хапала все підробітку, які тільки могла. Через 4 роки у мене була однокімнатна кредитна квартира.

Юля зустрічалася з дітьми у вихідні, зрідка. Навіть це право їй довелося вибивати з боєм. Звичайно, вона бачила, що чоловік налаштовував дітей проти неї: дивилися вовченятами.

Але вона купувала дітям подарунки, водила їх в кіно і кафе. Спілкувалися з нею діти крізь зуби, хоча охоче брали згортки з обновками і пакети з делікатесами. Останнім часом у Юлі було відчуття, що і зустрічаються з нею діти через ці подарунки і пакети.

– З дітьми Ігорю допомагала мама, – каже Юля, – звичайно про мене розповідали гидоту, мовляв, плачу крихітні аліменти, сама розважаюся. Так, я платила аліменти з однієї офіційної зарплати, мої підробітки в рахунок не йшли. Зате ще через чотири роки я хитрим шляхом обміняла свою однушку на двушку. Так, теж з кредитом, але вона вже майже виплачена.

– Добре живеш, – пролунав одного разу дзвінок від Ігоря, – одна, в двокімнатній квартирі, як бариня, а я з підрослими дітьми в однокімнатній і без надії влаштувати своє життя? Що ти за мати щось таке, давно б дітей забрала до себе. Бач, аліменти вона платить, а дітям стільки всього треба!

– А я не хочу нікого забирати до себе, – каже Юля, – і можете мене засуджувати за це. У мене зараз гарне життя, так, я багато працюю, так, я втомлююся. Але нічого в своєму житті я не хочу міняти. Діти? Я допомагаю дітям. І понад аліментів допомагаю. Але жити з ними я не хочу. Дочці 15 років, синові 13. Ігор виховав їх сам, я не хочу витрачати роки на те, щоб переламати ставлення дітей до мене. Мені колись це робити. Так, так вийшло, що тепер поробиш. Будуть розумними – зрозуміють. По крайній мізі, я завжди поруч, готова підтримати, вислухати, допомогти матеріально.

Юля готова до засудження її людьми. Але не вважає свою поведінку ганебною.

– Я вільна, – каже вона, – ще молода, – можливо, у мене ще буде сім’я і діти, але особливо я до цього не прагну. Я живу так, як живуть тисячі чоловіків, залишивши дітей з колишнім подружжям: працюю, відпочиваю, якщо є сили і час, зрідка зустрічаюся з дітьми. Я не вибирала таке життя, але міняти тепер нічого не хочу.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!